– Я знав, що мені потрібно бути постійно в кабінеті математики, – згадує генерал Валерій Залужний. – До сих пір пам’ятаю, де він був, в тому технікумі. – І ця математика мене потягнула далі.
Я не знаю, чи жива зараз Гертруда Володимирівна, яка завела мене в цей світ математики. Та вона сказала: «Приходьте о 16-тій годині на додаткові заняття». Я ходив увесь рік. Цілий рік! Коли всі грали в футбол, я просто вперто ходив весь рік і робив домашнє завдання. І не прогадав. Вона (Гертруда Володимирівна) дала усім шанс. Ось чого не давала радянська школа – вона не давала шансу. Вона давала домашнє завдання зранку та виставляла оцінки, – сказав він.
Цей епізод генерал Залужний згадав на інтерв’ю з Іванною Коберник на YouTube «Нової Української школи». Розмова вийшла доволі портретною. Валерій Федорович – вперта, цілеспрямована особистість, яка робить з мрії мету, промальовує кожен крок плану і впевнено досягає своєї цілі.
Інтерв’ю – про навчальний шлях Залужного, його роздуми про освіту та важливість мізків для армії.
Далі – огляд на кнопочках з пунктами та цитатами:
1. Освіта в радянському союзі нагадує Залужному потяг. При чому сісти в нього могли далеко не всі. Школярики, які не опанували матеріал з першого разу, часто-густо залишалися на пероні. Совковій системі було невигідно, щоб по цих дітей приїздив інший потяг.
«Радянська освіта була заточена під те, щоб якомога більше людей залишалося на цьому пероні, щоб їх потім можливо було забирати на будівництва, копати траншеї, прокладати трубопроводи», – пояснив генерал.
2. Шлях воїна Валерій Залужний обрав для себе ще у сьомому класі. Але для вступу до військового училища потрібно було скласти чотири іспити: фізику, математику, фізкультуру та написати диктант росіянською мовою. І саме тому майбутній генерал вирішує… вступити до машинобудівного технікуму. Ніт, він не схибив. Він не жалкує про своє рішення. Бо технікум виявився про свободу.
«Я туди зайшов, переступив через поріг і відчув себе вільним. Там працювали зовсім інші педагоги», – сказав Залужний. Це були не вчителі, а викладачі. Вони мали до юнаків геть інший підхід. Доносили знання не як дітям, а як дорослим.
3. У совку працював принцип: «Забудьте все, чому вас навчили у школі». Військові навчалися безпосередньо у військах, а цивільні – на виробництві.
4. Залужний вступив у 2005 році до академії ЗСУ. Тоді якраз відбувалася чергова реформа. Ось, що він каже про військову освіту в Україні у нульових:
«Перші півроку ми вивчаємо лише англійську мову. Але радянська школа, на якій була побудована вся система підготовки, просто молотком вбивала в голову ці знання. Ми всі чинили спротив. Там вчилися здоровенні дядьки, у військовому званні полковники. Двійки отримували. Деякі плакали там. Не могли перездати».
5. Старші товариші в армії вважали, що Залужний занадто розумний та занадто активний. Такий собі вискочка. Але він просто вчився, набирався знань і навіть у званні підполковника став командиром 51-ї ОМБр.
6. Залужний у 2012 році мав пропозицію поїхати навчатися до москви. Ще до АТО чимало українських офіцерів отримували знання на росії. Імперія зла час від часу лізла у різні конфлікти, а тому вона накопичила чимало військового досвіду. У якому стані знаходилася українська армія за часів Януковича, мабуть, знають усі. Саме тому наші офіцери вважали навчання в росії чимось на кшталт піднебесної круті. Утім, Залужний у москву не поїхав. Генерал дякує долі за те, що він склав іспити до Академії нашого Генерального штабу. І закінчив її за традицією без жодної четвірки й із золотою медаллю.
7. Військова освіта тримається на трьох китах:
Перший – професійна підготовка. Майбутній воїн мусить знати тактико-технічні характеристики основних видів зброї та основи їх застосування в різних видах бою;
Другий – патріотичне виховання. Воно, на думку Валерія Залужного, мусить будуватися на «правильному трактуванні історії»;
Третій – підготовка з лідерства. Не за тупо скопійованою американською або британською калькою, а з врахуванням нашого, українського менталітету.
8. Національно-патріотичне виховання потребує свіжішої візії. До дірок заюзана фраза «Без верби та калини нема України» вже давно втратила актуальність. У нас війна. Цю фразу значно доцільніше замінити прикладами звитяги воїнів із «Азову», подвигами захисників Маріуполя та Волновахи.
9. Збереження України залежить тільки від нас. Бо війна – це не тільки бій у посадці або на околицях населеного пункту, це значно ширше поняття. Хтось має донатити та працювати в тилу.
«Нам потрібні громадяни, які перш за все будуть знати про те, що вони потрібні і від них самих буде залежати майбутнє їхніх дітей та держави», – сказав Валерій Залужний.
10. За місяць на Україну з ерефії летить десь 7.500–8.000 повітряних цілей. Тобто, росіянських безпілотників та ракет. Генерал каже: на кожен із цих «подарунків» ерефії потрібно 3 наших ракети. А тепер трохи елементарної математики. Множимо 8.000 цілей на 3 і отримуємо 24.000 ракет. Але вони коштують чималих грошей. Вартість IS-T – 800.000 доларів, а Patriot – від 1 мільйону до 10 мільйонів доларів. Саме тому Залужний каже, потрібні мізки і «хтось, хто додумався б у дешевий спосіб зносити ці 8 тисяч цілей».
11. Ця війна має залишитися культом для майбутніх поколінь.
«У нас досвіду стільки, що такого немає у всьому світі», – сказав Валерій Залужний.
Огляд завершено. Рекомендуємо подивитися все інтерв’ю. Ви там знайдете багато цікавого.
За матеріалами з fb Iryna Mudrenko